Студентський польський клуб
Польський студентський клуб
Україна, 10-005 Житомир,
вул. Чуднівська, 34 б
Актуально
22 квітня 2016 року

День визволення

в`язнів нацистських концтаборів

11 квітня у Житомирі вшанували жертв фашистських концтаборів. Відповідно до розпорядження міського голови м. Житомира, нагрудним знаком «Відзнака» за заслуги перед містом нагороджено єдиного у Європі живого в`язня концтабору «Майданек» і «Ляйтмерітц» п. Франца Бржезицького.

Франц Карлович Бржезицький

Франц Карлович Бржезицький народився 4 вересня 1924 року в місті Житомирі у звичайній польській робочій сім`ї, яка проживала на Мальованці. У роки сталінських репресій його батька розстріляли (через тривалий час повністю реабілітували), а матір відправили у Сибір на заслання. Хлопця хотіли забрати до дитячого будинку, але він утік.

Дитиною пережив голод 33-го. На початку війни 16-річним юнаком приєднався до словацького антифашистського підпілля. Після повернення додому був заарештований як «ворог народу», але втік із радянської в`язниці. 4 роки переховувався на волі від сталінського режиму. Але в 1950 році знову був заарештований і засуджений до 10-ти років ув`язнення в радянських концтаборах. Там він зустрів цвіт інтелігенції, справжніх патріотів: письменників, вчених, артистів. Через 5 років, після смерті Сталіна був випущений на волю та реабілітований.

В «Майданек» Франц Карлович потрапив у складі житомирського етапу 13 лютого 1943 року (з 1240 чоловік цього етапу вижили і повернулися додому в Житомир після війни лише семеро). А потім були концтабори Гросс-Розен (Німеччина) і Ляйтмерітц (Чехія). Він пройшов усі кола пекла, вистояти і вижити в нелюдських умовах йому допомогли незламний характер, ідейні переконання, взаємодопомога товаришів і глибока віра в Бога.

У 2002 році пан Францішек, завдяки підтримці добрих людей виконав свою клятву: привіз урну з попелом і прахом страчених у Майданеку на Батьківщину і перепоховав біля пам’ятника жертвам фашизму на Богунії в місті Житомирі. Після цього він сказав: «Тепер їх душі заспокояться». Його – ні. Бо він, за його словами, живе для того, щоб ніколи не повторився Майданек.

Актуально —>


Ваші коментарі